Сікстен

Начало книги

Сікстен спить у своєму ліжку. Над ним на стіні висить мамина фотографія. В кімнаті темно й тихо. Місяць освітлює зелений будинок на Родзинковій вулиці.

Далеко звідти порожніми вулицями їде нічний автобус. За його кермом сидить Сікстенів тато. Ось він зиркає на свій годинник. А потім дивиться на фотографію Сікстена, прикріплену липкою стрічкою до вікна.

Потім він завертає на узбіччя дороги. Хоч зупинки там і немає. Але є телефонна будка.

— Вибачте, — каже він пасажирам у мікрофон. — Я зараз повернуся.

Він бере сумку з квитками та грошима й виходить з автобуса.

На жаль, коли він підходить до телефонної будки, то бачить, що вона зайнята.

У кабіні стоїть жінка з довгим волоссям. Надворі її чекає прив’язаний собака, а жінка базікає по телефону так, ніби й не збирається закінчувати. Тоді Сікстенів тато схиляється над собакою й розстібає нашийник.

— Отак, собако! Тепер біжи! — шепоче він.

І тільки-но собака втікає, Сікстенів тато підносить порожній повідок до шибки телефонної кабіни. А тоді стукає по склу своїм компостером для квитків.

Читать дальше →