Облога Бушi

Начало книги

Це було в самий розпал великої трагедiї, що уготувало польське панство у спiлцi з прислужниками Лойоли, завзявшися на святиню українського духу, на його буття, — трагедiї, що охопила пожарищами всю Україну-Русь, пронизала серце в Польщi й пiд її руїнами закiнчилася. Це було тої доби, коли розпанахана Україна мусила у московського царя Олексiя Михайловича оборони шукати, коли вiн, уже по Переяславськiй радi, послав свої потуги в Литву. Це було тої доби, коли знеможена вiд ненатлого гнiву Польща, закупивши татарськi загони, кинулась разом з невiрою на омитi слов'янською кров'ю країни, аби сплюндрувати їх упень i повернути геть усе на руїну. Це було тої доби, коли два кревних народи, призначенi на дружнє та рiвне буття, вчинили мiж себе розраду й, пiднявши стяги на стягк, стали "у дiдiвську славу дзвонити"… Це було восени 1654 року.

На пiвдень вiд Могильова, за двоє гiн вiд Днiстра, на високiй скелi лiвого побережжя притулилось мiстечко Буша з тверджею-замком, що панував над околицею. На вузькiм стрiмчаку, немов орлине гнiздо, повис отой замок i на синьому небовi далеко бiлiв своїми зубчатими мурами, своїми бiйницями-баштами. Край п'яти тiєї скелi розсипались, мов курчата круг квочки, манесенькi селянськi й мiщанськi хатки, окутанi вiтами зелених садочкiв; мiж критими соломою стрiхами здiймались де-не-де й високi черепичнi дахи, що червонiли мiж яриною здалеку. Саме мiсто Буша, цебто торговий майдан, — з одного боку тулилось до стрiмчастої скелi, а зокола було обмежоване високим земляним валом i добрим дубовим гостроколом. За мiстом уже посувавсь пригород аж до узбiччя; з двох бокiв його огортало провалля, з третього — вали, а з четвертого — великий ставок, який набравсь з рiчки Бушки i тримавсь кам'яною загатою.

Читать дальше →