Северин Наливайко

Начало книги

За вікном повільно повзли одноманітні степові пейзажі, особливо похмурі від вигляду чавунних хмар над головою, розбитої стрічки Кучманського шляху і шурхоту мілких добових крапель. Колеса ридвану жалібно скреготіли, потрапляючи в численні вибої порізаної дощовими струмками дороги. Кучер, чия зіщулена постать бовваніла на козлах, щільніше кутався в кобеняк, цвьохав батогом і щось роздратовано буркотів собі під ніс. Час від часу він перемовлявся кількома словами з жовніром, який їхав поряд на великому рудому туркомані[1], тримаючи над головою довге ратище з біло — червоним прапорцем під рихвою. Лати жовніра зовсім почорніли і, подекуди, вкрилися помаранчевими плямами іржі, а по його хвацько підкрученим догори вусам стікали прозорі дощові краплі.

— Триклятий дощ, — повторював жовнір, — заливає без перестану вже майже тиждень!

Станіслав Жолкєвський роздратовано смикнув вишиту мереживом завіску. Він не міг бачити більше цієї пустелі. Його дратував набридлий дощ, сирість, від якої боліли суглоби, він хотів якомога швидше полишити позаду цю дику країну. Його роздратований жест було одразу ж помічено.

Читать дальше →