Невловима лірика буднів

Начало книги

Загалом я не маю нічого проти своїх сусідів. Навпаки, мене цілком влаштовує, коли вуйко Зеньо спить не біля стіни, бо тоді його хропіння мені менше чути, я давно звикла, що будильник за стіною спішить на десять хвилин, і мені навіть подобається прокидатися трохи раніше, тим більше що звук сусідського будильника, пом’якшений спільною стіною, не такий різкий і пронизливий, як дзеленчання під самим вухом. Я змирилася навіть із постійним, який ніколи не слабшає, запахом смаженої на салі бульби у нашому спільному коридорі. До таких речей із часом звикаєш, починаєш ставитися з розумінням, виявляти певну цікавість до того, як розвиватимуться події, і навіть усвідомлюєш, що тобі бракуватиме цього всього, якщо воно раптом кудись зникне. І ось тепер, коли звуки сусідської життєдіяльності більше не втручалися у моє власне життя, я раптом замість сподіваного полегшення відчула дивну спустошеність. Чомусь зовсім не тішила омріяна можливість побути на самоті, вслухатися у тишу і не виловлювати у телевізійному чи радіоефірі за стіною приглушені звуки концерту-вітання, а в «живому ефірі» зовсім не приглушені темпераментні суголосся, що виражають намагання погодити між собою непримиренні суперечності, які роздирають і водночас міцно тримають вкупі будь-яку сім’ю, не забезпечену достатньою житлоплощею.

Читать дальше →