Непрохані

Начало книги

Гуп, гуп, гуп. Звук було чути за піввулиці, аж дивно, що сусіди не скаржилися — а коли скаржилися, то занадто мляво. Сама Джина скаржилася б, та ще й як, тим паче що музика була поганюча. Як дійде до будинку, треба піднятися до Джоша і нагримати, щоб прикрутив звук. Він, звісно, гляне на матір отим тінейджерським зирком — мовляв, хто ти така, яке в тебе право мене займати і якого ти взагалі така нудна й стара. Та він хороший син: позакочує очі, але звук трохи прикрутить, а потім помалу знов почне додавати гучність, і за півгодини воно гупатиме ще оглушливіше.

Зазвичай його приструнчував Вілл — якщо тільки не сидів у підвалі над своїм залізяччям, — але сьогодні Білл у барі з університетськими колегами. Це добре, бо він награється у боулінг без Джини, яка оту тупу гру терпіти не може. Та й треба ж йому бодай кудись виходити. Раз на два-три тижні вони вибиралися у ресторан удвох, але цього року чоловік щовечора брав викрутку і зі щасливим лицем спускався у свій підвал. З підвалу линуло глухе гупання, що відлунювало аж у животі, та останнім часом, на щастя, воно припинилося. Зрештою, воно здоровіше, коли чоловік не сидить удома, а зустрічається з друзями — хай навіть Піт Чен і Ґері Джонсон і зануди, яких світ не бачив, і навряд чи взагалі здатні розважатися без схем і паяльників. Джина може побути на самоті, а це завжди непогано, навіть якщо кохаєш чоловіка. Можна буде зо дві години спокійно подивитися те, що хоче вона, а не ті його документальні програми. На цей випадок вона сьогодні навмисно прихопила у маркеті на Бродвеї смачненького для себе на додачу до харчів на тиждень.

Читать дальше →