Білі зуби

Начало книги

Я вдячна Лізі та Джошуа Аппінянезі, що допомогли мені дістати кімнату, коли я найбільше потребувала власного простору. Так само дякую Трістану Г’ю та Івонні Бейлі-Сміт, котрі створили дві щасливі сім’ї для авторки та її книжки. Не меншою мірою я завдячую яскравим думкам та гострим очам таких людей: Полю Гільдеру — моєму другу та популяризатору; Ніколасу Лерду — доброму знайомому та найбільш простодушному читачеві; Донні Поппі, котра педантична у всьому; Сімону Проссеру — найбільш прискіпливому редактору, про якого лише можна мріяти, та, звісно ж, моїй агентці Джорджії Гарретт, від якої нічого не приховаєш.

Ранній ранок, друга половина сторіччя, проспект Кріклвуд. О 6-й годині 27 хвилин 1 січня 1975 року Альфред Арчібальд Джонс, запакований у вельветовий костюм, сидів, поклавши голову на кермо, у сповненому чадом передмісті Шевальє Мушкетерів і сподівався, що вирок йому винесуть не надто суворий. Він розпластався хрестом у тихій прострації, рот йому відкрився, а руки звисали з обох боків, неначе крила грішного ангела; в кулаках були затиснуті бойові нагороди (в лівому) та свідоцтво про шлюб (у правому), оскільки він твердо вирішив усі свої помилки забрати з собою. В одній з його зіниць нервово пульсував зелений вогник правого повороту, котрий уже нікому буде зробити. Він змирився. Він приготувався. Він кинув монетку і збирався виконати це рішення. Це було заплановане самогубство — вирок, винесений собі напередодні Нового року.

Читать дальше →