Повітряна й тривожна книжка

Начало книги

— Мені потрібна вишиванка.

Це історія не про кокетування чи шопоголізм. Це історія про нові обличчя давно знайомих речей. Вона стосується і питання про те, що вдягнути на похорон. Це не так принципово, коли ти просто хочеш принести квіти й ушанувати пам’ять когось не надто знайомого. Натомість, коли ховаємо своїх, одяг перетворюється на важливу частину церемонії. Адже кожна й кожен із нас, живих, наче стає уособленням того, кого ховають, тому дуже важливо не принизити гідності покійного. Я не жартую. Мати, котра шукає належну чорну сукню, у якій можна вижити в літній спекотний день, чи подруга, яка разом із сестрою та дружиною небіжчика обирає достатньо слушну для похорону — але червону — вишиванку.

Або перемога. Власне я, коли на початку вторгнення довелося жити в іншій квартирі, цілий місяць до одержимості переймалася: а що, як уже завтра перемога, а я без вишиванки? Іншого образу не могла навіть уявити.

Читать дальше →