Книга забуття

Начало книги

Романів так не зачинають, але мені не зостається нічого іншого, як розпочати з того місця, де я наразі перебуваю, відшукавши себе для цього в часі та просторі, попередньо звірившись із мапою або зоряним небом, адже для правдивого відліку необхідна система координат, та чи варто морочити собі голову всіма цими навігаторськими «заморочками», якщо ніколи себе не губив і достоту відаєш напрям, яким збираєшся рухатися, — для цього варто лише з’ясувати (елементарно, Ватсоне), у який бік тече час, щоб, присвічуючи собі ліхтарем Діогена, рушити в протилежний; так, панове, я збираюся й запрошую вас гребти супроти течії часу.

Задумав я цю річ понад півтора десятка літ тому.

― Що за річ?

Це — Дайта, моя дружина. Кожен порядний письменник мусить мати дружину. Інакше хто його хвалив би? (Жарт). Дуже вчасно вона нагодилася. Терпіти не можу монологів. Так само не люблю ділитися задумами; говорити варто лише про те, що завершене, нинішня ситуація не є винятком, однак сьогодні це не звичайне посвячення (дружини й читачів) у замисел автора, оскільки теперішнє виповідання ідеї твору є одночасним її втіленням, реалізацією.

Читать дальше →