Антон та інші зі зграї

Начало книги

Таке життя. Не встигнеш і оком зморгнути, а вже стоїш у кутку галасливого шкільного подвір’я і думаєш про комах. Трохи так заздрісно думаєш.

Спробую пояснити. Відчуваю, що пояснення просто необхідне.

По-перше: чи ви коли-небудь бачили комаху, яка не знає, куди подіти свої руки? Звісно ж, ні. Я навіть до пуття не знаю, чи комахи МАЮТЬ руки. Хай там як, але можу закластися, що сором’язливі джмелі лякливо барабанять зовсім не пальцями. А потривожені терміти не чухаються нервово, де попало.

Але якщо би хтось за останні десять хвилин звернув на мене увагу, то, на жаль, збагнув би, що саме так поводиться людина.

Ось я, Антон Альбертсен, тринадцять років, стою на подвір’ї за п’ять хвилин до мого першого дзвінка на урок у старшій школі, а мої руки живуть своїм життям. Цієї миті вони неприродно бовтаються вздовж тіла, і я почуваюся орангутаном. З триметровими руками.

Насправді, аж такого довгого в мені НІЧОГО немає. Тринадцять років мало вплинули на мої особисті розміри. Зате як вплинули на інших, мушу вам сказати!

Читать дальше →