Infernale. Пекельний сеанс

Начало книги

Чорні шкіряні черевички цокотіли по мармуровій підлозі фойє. Секретарка провела Алекса Вітмена повз декоративний фонтан до масивних дубових дверей у кінці облицьованого гранітом вестибюля.

Ендрю Вальдано розвернувся у шкіряному кріслі назустріч Вітмену.

— Містере Вітмен. Прошу, — він вказав на гостьове крісло по інший бік столу. Вітмен уже встиг зайняти його.

Вальдано можна було дати від п’ятдесяти до шістдесяти п’яти років. Його вуса набули свинцево-сірого відтінку, тоді як чорнильно-чорне волосся зберегло природний колір. Над пошитою на замовлення шовковою сорочкою красувалося обличчя кольору сірої пилюги.

Стіл Вальдано був із темного червоного дерева, прикрашений різьбою: по кутках підніжжя сиділи чотири крилаті грифони. Позаду, за вікном відкривався осінній лос-анджелеський день. Надворі з ґотичного фасаду споглядали місто гранітні гаргульї, стискаючи пазурами свої ґротескні голови.

На стінах кімнати на парусинових стендах були розвішені кіноплакати у рамках — нагадування про вишукані твори минулого: «Нетерпимість: боротьба любові крізь віки», «Народження нації», «М», «Великий парад». Також на стінах висіли фотографії режисерів цих шедеврів: Д. В. Гріффіт, Кінґ Відор, Джозеф фон Стернберґ, Ф. В. Мурнау.

Читать дальше →