Жартівники

Начало книги

— Може ви зарадите бідному подорожньому? — біля Надійки пригальмувала чорна й блискуча, як смола на зламі, іномарка. Крізь опущене віконечко на неї лагідно дивились сині-сині, як квіточки льону, очі, й приязна усмішка осявала кругле обличчя юнака з чорною, завбільшки зі смородинку, перчинкою на правій пампушкуватій щоці.

— Не скажете, часом, як потрапити на вулицю Сакко? Мабуть, із десяток перехожих перепитав. Одні кажуть, що це десь біля молокозаводу, інші показують у зовсім протилежному напрямку… Засекречена вона чи, що?

— То не вулиця, а маленький провулочок.

— Знаєте, де це?

— До кого ви туди їдете?

— Ви що, знаєте усіх жителів цього містечка?

— Я там мешкаю.

— Ге, нарешті, повезло, — зраділо видихнув незнайомець. — А Григорія Кушнерика знаєте?

— То мій сусід.

— Вибачте за нескромність. Куди ви зараз?

— Додому.

— Тоді поїхали? — він перехилився через сидіння і прочинив дверцята. Надійка заперечливо покрутила головою.

Читать дальше →