Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

Начало книги

Мис сягав обрію. Втиканий іскристими гостряками льодових вершин, він нагадував тільки-но вигострену пилку.

Там, за чорно-зеленими водами фіорду, здіймалось скелясте громаддя Алкурнехта, а далі за Форландською протокою, з синього туману проглядала бліда смужка Землі Принца Карла. Море здавалось спокійним, але біля підніжжя базальтової стіни, де приліпився Баренцбург, день і ніч кипіли й пінились розлючені хвилі.

Петру Добрині ті хвилі завжди здавались зграєю осатанілих псів, що одвічно гризли цей високий берег. Сьогодні вони були особливо злющими, мабуть, через те, що північний вітер, розсердившись, проймав до кісток, а може, тому, що випадок, який привів Петра до швартової стінки пірса, і парадна форма, одягнена з тієї ж таки нагоди, не дозволяли сховатися в кімнаті чергового а чи накинути на плечі рятівний в цих широтах кожух.

Та й взагалі… «На якого біса мені всі ці дипломатичні раути саме сьогодні, у недільний день, коли в селищі дим стовпом і навіть Людмила вільна від чергування?» Згадавши про Людмилу, Петро на якусь мить забув про вітер і холод. «Така дівчина… У всіх хлопців Баренцбурга — і тих, що з рудників, і тих, що з порту, — шиї штопором позакручувались. Коли селищем пройде, чуманіють, а вона ні на кого і оком не поведе… А в клубі на танцях… Королева! Ех, стати б оце з нею на лижі і помчати до Касяна на ГРП… Хильнути по малюсінькій з морозу під в'ялену лососинну, всістися біля розпеченої буржуйки, простягнути до неї ноги і, ворушачи не своїми, задубілими пальцями, спостерігаючи за космічними світами, що спалахують і гаснуть на криваво-червоній щоці пічечки, помріяти про своє тепле, потонуле в садах Яблунове, де за околицею хлюпоче блакитне море, де хвиля приносить до берега пахощі далеких небачених країв, а вітер нашіптує хлопчакам сни про білі лайнери і…

Читать дальше →