Чорний лабіринт. Книга третя

Начало книги

На паперті собору апостола Петра в Римі, в натовпі, що вщерть виповнив велетенську, облямовану білою колонадою, площу, стояли двоє вже немолодих людей і слухали проповідь папи. Вони, як і всі, хто зараз був на площі, знали, бачили, чули, що святий отець промовляв з вікна, позначеного червоним килимком на мурованій стіні Ватікану, що голос його підсилюється схованими в колонаді гучномовцями, і все одно відчували трепет від його слів, неначе ті слова й справді падали з неба. Коли проповідь скінчилася й уся площа як один чоловік опустилася на коліна, стаючи під благословення тіароносного глави католицької церкви, лисий скривив тонкі губи:

— Мудра архітектура… Та колонада, холера, мов у пригорщі, тримає всю площу. Тут уже не випорснеш, ні…

— Святі отці в усі віки розумілися на мистецтві, — відказав, ревно хрестячись, другий.

Перший теж перехрестився і став на рівні. Натягнувши на лисий череп, що добре-таки прогрівся, темно-синій берет, чоловік якось одразу помолодшав і вже не виглядав на свої п'ятдесят років. Обтрушуючи рукавичками холошу штанів, сказав:

Читать дальше →