Албі бек

Начало книги

Писати такі твори завжди несправедливо по відношенню до інших. По-перше, розповідь про події, учасником яких був не тільки ти сам, але й інші, опосередковано ділить людей на головних та другорядних діючих осіб. І автор навряд чи коли-небудь буде в «масовці». Автор одразу резервує для себе провідну роль, що не є чесним. Адже він залишає собі почесне місце літописця, а той викладає історію під певним кутом зору. По-друге, автор рідко зважується нищівно трощити себе у своєму ж творі. Тому що ми, як правило, думаємо про себе краще, ніж ми є насправді.

Але, з іншого боку, такі твори стають останнім шансом віддячити долі за те, що кидала нас у ті чи інші обставини. Ця книга є саме спробою знову провести власним життєвим шляхом, нахабно підштовхуючи читача до думки, що він є цікавим, унікальним і в чомусь може стати повчальним.

Що ж до повчальності, то й менторство теж може вбити найкращі устремління. Тому хотілось зберегти у своїй писанині рятівний життєвий гумор. З ним спогади про минуле і бачення майбутнього завжди повертаються до нас з кращого боку. І ще спочатку я планував накинути на читача мертву петлю з каменем, який потягнув би на дно всіляких душевних копирсань та роздумів. Однак мушу всіх заспокоїти. Черговий журналіст, який мріяв написати роман, все ж залишився представником своєї професії. Тут не так вже й багато нудної роз’їдаючої рефлексії.

Читать дальше →