Мандрівка до моря

Начало книги

Приймальня умебльована затишно, хоч і трохи строго, як і все тут. Західна стіна до стелі заставлена книжками. Здебільшого це медична література, але в око впадає і кілька томів класиків з розкішними шкіряними корінцями. Вони стоять велично і сумно, як усі книжки, що їх ніхто не читає. Кімната міститься на другому поверсі, з її вікон, які дивляться на південь і крізь які досередини ллється щедрий потік сонячного світла, видно парк. Він великий, обсаджений по краях деревами, а на прогалинах простяглися білі, наче паперові смужки, посипані жорствою опуклі доріжки, по яких останні хвилини прогулюються безтурботні хворі: адже незабаром вечеря, а після неї відбій. Все тут свідчить про спокій і порядок — навіть годинник у дубовому футлярі, — і водночас ні на мить не можна забути, що це дім для божевільних.

Відтоді, як мене сюди запроторили, вже минуло три тижні. Лікар щодня знову і знову намагається дізнатись від мене, чим я займався до цього, а тоді ще раніше і так — від самого дня народження. Які в мене наміри на майбутнє, його також цікавить. Одне слово, він хоче довідатися про моє минуле і майбутнє, ні більше й ні менше. А звідки мені про це знати? Хіба я відаю, чи є в мене взагалі якесь майбутнє? Та й навряд чи було минуле, принаймні гідне того, щоб про нього розповідати. Навіть при найпалкішому моєму бажанні не можу сказати, чому я робив те або те, а щось інше — ні. Але лікар, який так добре ставиться до мене, абсолютно переконаний, що я це знаю, і мені прикро дивитися на його безпорадність. Він, мабуть, був би щасливий, коли б я хоч вряди-годи про щось оповідав. Зрештою, чом би й ні?! Можливо, це й справді потішить лікаря! Наше життя таке коротке, тож чи не скористатися з нагоди принести комусь радість?

Читать дальше →