Кінець Франека Грохалі

Начало книги

Стукіт ставав дедалі настирливішим, Німець відіслав книжку і почвалав до дверей:

— Хто там?

— Франек.

— Ах, це ти. — Німець повернув ключ у замку. На сходах у яскравому світлі лампи, що висіла над дверима, стояв молодий чоловік з пов’язкою капо[1] на рукаві.

— Ну, що нового? — Німець впустив гостя до кімнати, замкнув двері і повернувся до письмового столу, — Розповідай, що сталося,

— Гер лагерфюрер. — Капо мав дуже стурбований вигляд. — Verzeihen Sie[2]. Не міг не прийти… хочуть тікати! Розумієте, тікати!

— Тікати? — Унтершарфюрер Вольф Шнайдер був вражений. — Неможливо. З концтабору й миша не вислизне. А може, в тебе гарячка? Тиф? — занепокоївся він раптом.

— О ні,— енергійно заперечив Франек. — Я чув, на власні вуха чув, сьогодні вночі…

— Так, так, тікати, — Лагерфюрер вийшов з-за столу. — Bist ein braver Kerl…[3] — Вій поплескав Грохалю по плечу. — Сідай, — підсунув йому крісло і повторив крізь зуби — Тікати! Ми їм покажемо, як тікати! Ну, чого мовчиш?

Читать дальше →