Вороги дівчат (уривок)

Начало книги

Ще до самого вечора того останнього вакаційного четверга думали оба бідні кадетики, що це просто неможливе, щоби вони знову мусіли покидати Сентісбруґ і вертатися до понурого міста, у ненависну шкільну гаркітню. Вмовили в себе, що в найгіршому випадку, коли б навіть всі надії завели, то сама природа несподівано вмішається в це і влаштує їм на рятунок якусь катастрофу, наприклад землетрус — чомуж би ні? це трапляється — або повінь, або заразу на вчителів, або нечайне виповідження війни, чи я знаю врешті що. І в четвер ціле довге, гарне пополудне перележали на гірській поляні, виглядаючи нетерпеливо, чи не женуться де з лівого боку на гору французькі кірасири, або з-права баденські стрільці в темних одностроях і з галасливими трубами.

Аж тепер, коли після даремного вичікування, обвішані немов дві ходячі альтани плющем, яким закидали їх пастушки, вертали похнюплено до дому і в вечірному сумерку доглянули, як бабуня безпощадно пакує їх клунки, зрозуміли, що зрадив їх цілий світ. Отже видрапалися в свому горю на піч, скинули звідтіль на землю кота, який загніздився був на якійсь кожушанці і не знав, чи втікати, чи ні, та запхалися в найдальший куток. І коли так згори, у сумерках, дивилися на ті роскоші, що їх завтра мусіли покидати, на шафковий годинник у виді старого домику на стіні, на дідуня, що йому так вигідно було скакати на коліна і на муху, що заспано проходжувалася по столі і яка завтра, ах Боже, коли їх давно вже тут не буде, так само проходжуватись-ме туди, щаслива, то відчули такий нестерпний біль, що зачали стиха скомліти. А що ті жалібні тони несподівано виходили такими природними, що їх самих брали за серце, то прийшло їм на думку, що імовірно можна би ними змягчити також серце дідуня і бабуні.

Читать дальше →