Хліб по воді

Начало книги

Він лежав у чужому ліжку. Довкола – глухий гомін. Якась біла імла. Прилади, пристрої. Далекий гуркіт морських хвиль, що розбиваються об берег. А може, то його кров б'є, пульсуючи, у стінки судин? Він плив у безвість. Очей не розплющити – повіки обважніли. У променях весняного сонця йшов чоловік. Цього чоловіка він начебто вже десь бачив. Аж врешті збагнув: то він сам…

Аллен Стренд ступив у духмяну зелену тишу Центрального парку. Гуркіт П'ятої авеню стих позаду. Трохи завеликий костюм теліпався на ньому. Аллен ішов поволі, як любив пройтись, коли кінчався робочий тиждень. У будень він ходив підстрибом; його висока худа постать, вивершена довгастою вузькою головою, і гострий, наче бушприт корабля, ніс, здавалося, розтинали зустрічний океанський вітер. Пасмо вже посивілого волосся здіймалося й опускалося за кожним кроком, немов морська хвиля. Якось Елінор, його дочка, випадково зустрівши Аллена на вулиці, сказала, що коли він пливе отак серед людського потоку, то здається, ніби за ним, як ото за кораблем, ось-ось запіниться вода.

Читать дальше →