Остання орбіта

Начало книги

Рясний весняний дощик, що налетів цілком раптово, загнав Павла Гущу під дашок найближчого під’їзду. Щоб не змокнути, хлопець притиснувся плечима до закритих дверей. Вулиця відразу спорожніла, стала сірою, нудною. Павло враз засумував, в серце закралася неясна тривога. Вона росла, міцніла. Чому б це?

Дощик скінчився відразу, як і почався. Пустун-вітер шпурнув на прощання в Павла жменю бризок і стих. Знову засяяло сонце, тепле, ласкаве. Павло вийшов на тротуар і зупинився. З будинку навпроти квапливо вибігла дівчина. І хоча від дощу залишився лише спогад, вона чомусь розкрила над головою парасольку. Це було смішно. Але у Павла раптом защеміло серце. Дівчина була чимось схожа на Валю, і Павло раптом зрозумів, що саме турбувало його ці декілька хвилин, поки він ховався в під’їзді. Валя. Познайомилися вони минулої осені. Тоді він також ховався від дощу на чужому ґанку, і вона, зовсім незнайома ще, несміло прикрила його своєю парасолькою. Якби знав, що чекає його пізніше, нізащо не заговорив би з Валею, не пішов би за нею. Але хіба він міг знати, що виберуть саме його…

Читать дальше →