Читаючи Густава Мейрінка (готичний етюд)

Начало книги

Якось пізнім осіннім дощовим вечором ми з графом Понсоном Жан-Жаком-Луї-Пьєр-Філіпом дю ле Шательє фон Музільським де Гейнсборо Ульріхом проїжджали у кареті місцевістю Ріхтгофен, що у північно-східній Пруссії; і в той самий момент, коли я, всього лише на секунду підданий впливу погоди, що навіювала погані настрої, втративши почуття такту, дозволив собі заговорити з графом про несподіване сконання його матінки, він, аби уникнути неприємної йому теми, затерши таким чином прикру нетактовність, припущену з мого боку, раптом несподівано різким рухом вказав у вікно, супроводжуючи свій жест наступними словами, які я був готовий сприймати з тим більшою увагою, що хотів позбутися неприємного відчуття провини:

— Погляньте, люб’язний друже мій Кнедльзербахєр, на цей похмурий, зломлений часом замок. Вам може здатися, що це давно закинуте родове помістя — притулок пацюків та кажанів, що плодяться в його сирих льохах, мешкання привидів усіх, хаяїв, які колись жили тут і його до такого запустіння... — коротше кажучі, на цю цитадель темряви, що сповнена воланням духів позачасно сконалих наших предків іще з часів Сторічної Війни, не варто було б навіть звертати уваги, не варто було б і згадувати її хоча б двома-трьома словами; послухати вас, дорогоцінний Кнезельбахір...

Читать дальше →