П’ятий номер

Начало книги

Божевільний Сашко одягав жіночого солом’яного капелюха, підперізувався широким солдатським ременем з блискучою мідною бляхою, підхоплював лівою рукою внука й крадькома вибирався з подвір’я на вулицю. Ішов широкою ступою, босі ноги нечутно зносилися над моріжчаним покровом вулиці, озирався вряди-годи, повертаючи голову і зачіпаючи внука крисами жіночого капелюха. Квітка на капелюсі сягала тоді онукового обличчя, і той нюхав її зів’ялі, шматяні пелюстки.

У божевільного Сашка був свій, твердо визначений шлях. Спершу він скрадався повз довгу дощату стіну, а коли минав її, входив у царство повітряних медуз. Плавали в просторі, ставали на паркани, ходили подвір’ями, перебираючи численними ланами, ніби танцювали вигадливий танок. Їхні кінцівки й справді підсмикувались улад і влад опускалися долі. Божевільний Сашко не відчував нічого лихого до медуз, то більш – навіть їм підморгнув, навіть усміхнувся – онук у цей час знову схилився над квіткою капелюха і понюхав її шматяні пелюстки. Перед божевільним Сашком в цей час починав засвічуватися залитий сонцем тунель вулиці – завмирав на хвилю, здивовано покліпуючи очима, сонце осліплювало і збуджувало його.

Читать дальше →