Фрагменти із сувою мойр. Частина 3. Милий кохання тягар

Начало книги

Відразу хочу попередити читача, що в цьому скрипті є два оповідачі: крім того, що позначений як автор, ще мій приятель Микола Лико, професор історії і мій однокурсник в університеті. Річ у тім, що нам обом забандюрилося писати спогади: мені — свої, а йому — свої, а отже, після певного відчуження ми знову зблизилися: Микола мав у мені потребу як у мовностилістичному дораднику, а я в ньому — як у знавцеві нашого минулого, де почуваюся не зовсім на коні. Звісно, те, що ми майже одночасно вдалися до писання спогадів, твердо засвідчило: до наших вікон владно постукала старість. На метафоричному рівні — це перехід від співжиття з Ляхесис, що, як відомо, веде людину крізь мінливості долі і з якою нам обом жилося, хоч і не безклопітно, але не зле, до такої не вельми привітної супряжниці, як Атропос. Але одне хочемо, а інше мусимо робити. Бо настає такий час, коли, хочеш не хочеш, а тебе несе, як у розбурханому потоці, і тільки дурний поринає на дно через переляк, а кожен намагається в тому потоці якось борсатися. Отож ми почали писати спогади, у хитромудрий спосіб навіть їх видали, і на них, також спільно, був лише один відгук у пресі: невідома нам дама Ж. Смикальська написала, що обидві книжки винятково бездарні, бо від них тхне нафталіном; Микола Лико від того засмутився, не маючи досвіду на літературних «стезях», а я втішився, бо це свідчило: щось ту літературну даму роздратувало, а коли нерозумна жінка дратується — то ознака непогана, принаймні трохи підігріває авторську пиху, а це каталізатор успіху, принаймні для самого себе.

Читать дальше →