Долина джерел

Начало книги

Я міг повертатися з роботи двома шляхами. Перший — звичайний: Рудинською вулицею, потім трамваєм до Кафедрального майдану, а тоді вниз Чуднівською. Другий же — глибокою долиною Кам’янки, по вузькій і прудкій стежці. Тут, проходячи під урвищем, я любив, здається, усе: м’який журкіт річки; траву, що хилиталася під ногами; м’яке вечірнє небо, горби біля того неба і скелясті виступні; кринички вздовж річки, до яких бігли від хат тонесенькі стежки; застояну тишу, чийсь голос, що раптово дзвенів у тій тиші, і заспокійливий шум жорстви в мене під ногами.

Треба було йти довго, години з півтори, але цей час мовби не існував для мене — я поринав у цю долину, ставав інакший, здіймався на не зрозумілу й для себе височінь і жив наче птах. Душа моя під таку хвилю ставала широка й роздольна, хоч у голові й досі віддавався цілоденний рокіт вібраторів і металеве прицмокування баштового крана.

Долину заповнював м’який передвечірній настрій, в якому речі, люди, каміння і качки на воді розмивалися, мов акварельні; я, очевидно, розмивався так само, бо зустрічні дивилися на мене великими очима, в яких не було ні цікавості, ні привітання,— лише цей вечір, його настрій і його не до кінця збагнені бажання.

Читать дальше →