Волоцюги

Начало книги

Щойно лінива океанська хвиля відлягла до глибини, на піщаному перекотиполі пляжу розігралися прудкі перегони крихітних крабенят. Вони наввипередки, боком-боком то втікали від загрозливого виру, то, зашпортавшись у викинутій на берег драговині, блискавично ховалися у пробурені нашвидкуруч нірки. Океан відкочувався, малеча безпечно вилітала на повітряних булькахсвітлячках зі своїх схованок. І тільки хода білошкірого чужин ця та знайомі чорні тіні тропічних кажанів полохали феєрію вічного нічного руху.

Забрьоханий по матню «русо-туристо» Антон Веремій (світ ніяк не второпає різницю між Україною і Росією) бавився з крабенятами, мов мала дитина. Здавалося, ще мить — і його долоня, налита втомою бездіяльності, врешті накриє якого-небудь знахабнылого клишоного ведмедика.

Та накочувалася чергова піщана каламуть і ні крабенят, ні зоставлених на піску слідів 44-го розміру. Океан жадібно злизував найменші сторонні втручання на свою територію, щоразу навертаючи береговій смузі її природну цнотливість. «Отак і житіє наше — перманентний пілінг».

Читать дальше →