Рейн. Дощинка з проклятого лісу

Скачать

Ви коли-небудь прокидалися в чужому тілі? У місці, що смердить тліном?

У мить, коли страх сковує розум і душу, а паніка накриває, мов мокра, задушлива ковдра?

Останнє, що я пам’ятала, – тонку голку, що пронизувала тканину. Той самий візерунок, який не

давав спокою три дні. «Ще один стібок… ще один…» – твердила я собі, хоч очі злипалися, а

пальці затерпли від утоми. Лікарі називали це РДУГ, але яка різниця, коли світ звузився до

переплетення ниток? Я вишивала, поки кімната не попливла перед очима, а голова не впала на

стіл…

А потім – темрява. Холод. І сморід. Не воску й тканини, а прілого листя та крові. Я спробувала

поворухнутися, але тіло не слухалося.

«Де я? Що за…» – думки метались, хапаючись за деталі: скрип гілок, вогкість під спиною, клубок у горлі.

— Дідько! — хотілося вилаятись, але натомість вирвався тонкий писк.

Паніка стиснула груди. Я спробувала підняти руку, але нічого не вийшло.

Це сон? Тоді досить спати, час прокидатися.