Від пустки

Начало книги

Біля зупинки спонтанно купилась купа полуниць. Такого повороту я сам від себе не чекав, то ледь не проклацав дзьобом транспорт, поки бігав їх мити. Ото я чудило. Але я начудив вдало й тепер плямкаю полуницями. Ще й квиткову тітку пригостив і тим причарував.

Якось на першому курсі АвеМарія дивилась притарабанену мною чергову чернетку. Здається, доповіді про історію будинку Алчевських. Ти диви, навіть тему досі пам’ятаю, а це ж уже десять із хвостом років тому! Аж раптом нащось взялась аналізувати мій почерк. І в неї логічно вийшло, що я просто весь такий молодець. У чому саме — бачте, АвеМарійська експертиза показує: я обираю різні методи-способи-шляхи діяти. «Якщо десь щось не клеїться — то ви, Сергію, не б’єте в одну точку впертим рогом, а ищете другие варианты». І це, на її АвеМаріїну думку, було добре. Вона то з різноманітних хвостиків вивела, здається.

Але взагалі-то це не тільки добре, але й недобре. У мене ж так увесь час було зі спробами дати спокій Полінчиним справам. Я ж старанно постановив сам собі не залазити в них. Розслабитися і дочекатися, поки їхні тільця пропливуть повз мою врівноважену постать на березі. І не намагатися їх ані тягти, ані підштовхувати. Але далі в якийсь момент я брав та й діяв інакше. Та й видавав: «Слухай, але коли ж ти нарешті підеш до лікаря?» І це означало, що весь мій попередній ненасильницький спротив у той момент як би... й не існує. Я втрачав завойовану на годину рівновагу й ставав насильником. Полінка йшла в несознанку та глуху оборонку. Я мав шукати третій шлях, бо не міг уже повторювати ті поюзані два.

Читать дальше →