На днї озера

Начало книги

Шо за ґазда великий та славній сидів отам на ріжи пид Синицями! Боже, воле твоя велика ! Чього в него ни було! Хіба лишь потєчого молока їму бракло, а бирше бигме нічьо. Всего мав достатком, тай уже — лишь би жити, нїчйм си ни журити. Шо за коні в него були, Господи! Таке то файне та буйне; а шо воливнї та коров; а вивцям та козини й рахунку ни було.

Єку вже вин мав жиночьку, то годї їй суда́ тепер и пари найти. Таке то чюкітне, веселе, єкес гардешисте, шо но. Аби сам сєтец їй уздрів, то шье би їй мусів полюбити. Відий забув би, бідник, за ключі вид царства, єк каже приповидка наша. Кажу вам, шо аби 100 пар постолив зидрав, то би других таких ни спарував. Шо вже вам Андрійчик ни подуфалий був, ийде! Таке то гонорове було: бувало єк си вивберає, то аби єкій миндрий опришок, то ни годен добічі до него, нїколи в світї. Вберет си в кресаню з блєхами, в порошницї; за ременем пистолета жировані, в ремени́ ножі насажувані, через плечьа кріз, в руках бартка, а ре́тьизки лиш поцоркуют, бувало єк де йде. А їго жинка Катеринка, єк сми вже перше казав, то таки ціле чюдо було до вборив. А єк си вни любили обоє, то вже ни можу вам навіть и казати.

Читать дальше →