Нічний політ

Начало книги

Горби, що видніли внизу під літаком уже прокладали тіні-борозни в позолоті вечора. Рівнини світилися якимось незгасним світлом: у цих краях вони довго зберігають свій золотий відблиск, так само як після зими ще довго затримують свої сніги.

А пілот Фаб'єн, ведучи з крайнього півдня, десь ізс Патагонії, поштовий літак у Буенос-Айрес, узнавав що вже близько вечір, мов на воді в гавані, за тими ж ознаками — тишею і спокоєм, за легенькими брижами, які ледь вимальовуються на застиглих хмарах. Він виходив на безмежний і щасливий рейс.

В цій тиші можна було подумати, що він як той пастух, повільно прогулюється. Пастухи в Патагонії не кваплячить ідуть собі від отари до отари, а Фаб'єн летів од міста до міста, він був пастухом цих маленьких міст. Вони стрічалися йому кожні дві години — одні немов йшли до річок, щоб напитися, інші паслися на рівнинах…

Іноді, пролетівши сотню кілометрів над степом, ще безлюднішим, ніж море, він помічав унизу одиноку ферму, яка, здавалося, немов корабель серед моря луків, несла кудись назад тягар людського життя; тоді він, похитуючи крилами літака, вітав той корабель.

Читать дальше →