Мотель «Присмерк»
Скачать
Начало книги
У ніч, коли все закінчилося, Вівіан була сама.
Та її це не турбувало. Так було навіть краще. Працюючи в нічні зміни в цій дірі, вона зрозуміла: бути серед людей легко, а наодинці складно. Особливо, коли спадає темрява. Людина, яка не боїться самотності й може залишитися сам на сам зі своїми думками, — найсильніша. Вона готова до будь-чого.
І все ж, коли Вів заїхала на стоянку мотелю «Присмерк», то завагалася, відчуваючи знайомий страх. Вона сиділа у своєму побитому «шевроле кавальєр» із ключем у запалюванні, ввімкненими радіо й обігрівачем, і пальтом, накинутим на плечі. Дивлячись на яскраву синьо-жовту вивіску й на два довгі двоповерхові ряди кімнат, розташовані літерою Г, Вів думала: «Я не хочу туди йти. Але я це зроблю». Вона була готова, хоча й досі боялася. Годинник показував 22:59.
Їй хотілося плакати. Хотілося кричати. Її нудило.
Я не хочу туди йти.
Але я це зроблю. Як завжди.
Дві краплі крижаного дощу знадвору вдарили у вітрове скло. Дорогою позаду швидко промайнула вантажівка. Годинник показав одинадцяту: на радіо почалися новини. Ще хвилина, і вона запізниться, але це не привід хвилюватися. Ніхто її не звільнить. Ніхто не цікавився, чи приходить Вів учасно. «Присмерк» мав кількох пожильців, жоден із яких не помітив би запізнення дівчини з нічної зміни. Часто було так тихо, що ззовні могло здатися, наче це місце позбавлене будь-якого життя.