Прес-центр

Начало книги

Диктори раз у раз повідомляли про приземлення та вильоти; тут, у новому Шереметьєвському аеропорту, подумав Степанов, хороші диктори, дівчата розмовляють без акценту; у наших взагалі чудове відчуття мови, якщо тільки вони не закомплексовані; так само, як батьки завмирали, фотографуючись для Дошки пошани, так і їхні діти тепер, розмовляючи з іноземцями, кам’яніють, хоч, буває, знають про ті країни більше, ніж самі іноземці.

— Ще кави, — попросив він буфетницю. — І бутерброд з сиром…

— А ваш неодмінний фужер шампанського на дорогу? — жінка працювала тут давно, а Степанов літав часто.

— Лікарі знайшли цукор у крові. Пити можна лише горілку.

— Хочете?

— Та біс його знає.

— Отже, не хочете.

— Я-то хочу, — всміхнувся він, — але чи треба?

Коли він виїжджав із своєї майстерні, дочка сказала: «Тату, це погано, коли цукор, сиди там на дієті й не пий». — «Звичайно, — відповів він, — обіцяю тобі, Бембі», — і хоч знав, що випивати доведеться і дієти дотримуватися не вдасться, ніякого тобі режиму, просто щоденна сухом’ятка.!

Читать дальше →