Харків, Харків...

Начало книги

Календар показує якийсь день серпня 1922 року. Кінчається літо. Ось-ось почнеться наша довга, суха й тепла осінь.

Я вчора покинув Єлисавет — місто на березі Інгула, де я родився, кінчив гімназію. На станції Єлисаветград зідхнув-зойкнув паротяг, вдарив третій дзвінок і потяг пішов на північ — на Знаменку, Користівку. Далі ніби буденний, такий собі звичайний Крюків і берег Дніпра. Залізничні крюківські майстерні, от і все. Та не зовсім буденно мені у вагонному гуркоті. Завжди, як переїздив я Дніпро, щось струшує, будить оспалого пасажира — встань і дивись. Правобережжя — Лівобережжя, не просто собі два береги — тут історія, тут душа наша.

«Реве та стогне» — може й сильно сказано, та ніхто з нас не сумнівається в тому, кожний і собі підтягує — «Горами хвилю підійма».

Та й Гоголь розмахнувся — «Мало який птах долетить до середини Дніпра. Розкішний — немає рівної йому ріки в світі»,— але знов же ніхто Гоголеві не перечив.

Читать дальше →