Знаки

Начало книги

Марія Євдокимівна прокидалася вдосвіта. І не тому, що вранці надто голосно гуркотіли поїзди — колія пролягала за п'ятдесят метрів од її будинку — ні, поїздів Марія Євдокимівна зовсім не помічала, навпаки: без того гуркоту, гудків, дрижання стін їхнього старенького будиночка, коли безперервно накочувались важкі товарні поїзди, немовби проходячи через сусідню кімнату, Марія Євдокимівна зовсім не уявляла свого життя. Коли кілька днів довелося жити їй на Русанівці, на сестриній квартирі, вона ніяк не могла заснути, щось непокоїло її й мучило, та й удень теж зле їй там почувалося. Тиша. Ось чого не можна було витримати — мертвої тиші. Русанівка видалась їй дивним, стерильним островом дитячих садків, світом чистого дніпровського повітря, неправдоподібно гарних ранків над каналами, але цей острів був позбавлений руху, залізничного гуркоту, швидкості, сили, в ньому не вистачало кислуватого запаху вугільного гару й трепету земної тверді — і на ньому не можна було жити. В усякому разі, так здавалося Марії Євдокимівні, яка все своє життя прожила на вулиці Новолибідській, за кілька кроків од залізниці.

Читать дальше →