Кав’ярня на розі

Начало книги

Цього чоловіка привів із собою дощ, який не вщухав уже кілька днів поспіль. Інакше він, можливо, ніколи б не переступив поріг нашої кав’ярні. Непримітна, скромна, трохи вигоріла від сонця вивіска у завулку між старих брукованих вулиць навряд чи привернула б його увагу. Вона майже ніколи не приваблювала чужинців, які опинялися у нашому місті через певні обставини й шукали кав’ярень із яскравими, але часто й безглуздими назвами (такими, приміром, як «Райське їдло» чи «П’яте колесо»), розташованих здебільшого на центральній площі міста. Відвідувачів ще не було, і, сидячи за лядою, я читала книжку, яку знайшла у дядьковій бібліотеці. Дощ стукотів по даху і ринві, тому я не почула теленькання дзвіночка на вхідних дверях. Якийсь час гість роззирався довкола, переминаючись з ноги на ногу, немов зважуючи, чи потрапив туди, куди сподівався, чи почуватиметься тут затишно й безпечно, чи варто взагалі заходити, чи ліпше обернутись і просто піти геть. З його капелюха й плаща стікали великі краплі. Він мав змучений і безпорадний вигляд, ніби щось завдало йому прикрості. У руках тримав пузату старомодну течку брунатного кольору.

Читать дальше →