Арабатська Стрілка

Начало книги

Надійка кидає синє пластмасове козеня і вилазить до мене на коліна.

— Дай мені спокій. Ти ж бачиш, я читаю.

— Дитина хоче гратися, — вона сміється, обхоплюючи мене за шию. Від неї пахне молоком.

Я кладу книжку і пригортаю тепле тільце. Якусь мить так сиджу — вона й не ворухнеться — і раптом дві сльозини падають дівчинці на плече. Вона крутнулась і, випроставшись, зазирнула мені в обличчя.

— Ганя плаче? Гані боляче? — питає.

— Ні, ні, це я так…

— Не плач, Ганю, не плач, — говорить утішливо, погладжуючи мою голову. Мені хороше від її теплих рученят, але сльози вгамувати не можу.

— Надіє! — гукає моя сестра з другої кімнати. — Ходи, будемо одягатись.

— Не плач, Ганю, зараз поїдемо до бабусі. — Дівчинка хутко злазить з колін і біжить до мами.

За хвилину повертається. На ній зелене платтячко, яке я колись пошила, і білі лаковані черевички. Виставивши ніжку, говорить:

— Поглянь, Ганю, які в дитини туфлі.

Читать дальше →