Прогулянка пропащих

Начало книги

Довіра рідко буває надійнішою за мильну бульбашку. Що ліпше знаєш суть речей, то більше довіряєш цьому афоризму. А втім, уже не маю бажання гратися словами.

Червневого вечора ми бадьоро сунемо на північ. Моє спеціальне сидіння надійно прикручене ремінцями до підлоги службового мікроавтобуса. Юлія, наша вихователька, уважно стежить за дорогою. Поряд із нею Поліна нахилилась уперед, жмакає край своєї футболки. На лавці поряд зі мною Гун і Б’єро сваряться щодо наплічника з черепашкою Ніндзя, який втулили між ними. Час від часу вони обертаються до мене, кидаючи тяжкі гнівні погляди. Через те, що я забув свої ортопедичні шкарпетки, ми всі мусили піти з дня народження Стіві раніше, ніж збиралися. Ми могли пробути в приміщенні інтернату його вітчима всі вихідні, а відчалили ще до барбекю.

Рух на дорозі щільний. Мопеди маневрують між перевантаженими мікроавтобусами, седанами та велосипедами. Утретє за півгодини радіо поширює повідомлення для тих, кому на вихідні не сидиться на місці.

Читать дальше →