Мамонт

Начало книги

Микита Зінчук збирався радіти.

М’язи обличчя скорочуються, і воно стає наче зробленим з воску. Очі вдивляються в неосяжну безконечність, далеко, дуже далеко в пошуках потойбіччя, схованого за обклеєною коростявим папером перегородкою; вуха злегка підіймаються, а потім опадають; зморшки прорізують зазвичай гладкий лоб, крізь тонкий епідерміс якого проступають фіолетові смуги вен; навіть шкіра на носі натягується і морщиться, кістка стає хрящем; нарешті губи, що стискаються, стягуються докупи, формуючи дві однакові w, досконало симетричні, завершують цей дивний портрет такого собі дитинчати, великого пітливого блондинистого карапуза, маляти, що вчепилося у величезну цицьку.

У когось оте зсудомлене обличчя викликало б недоречне уявлення про зіткнення коліна з промежиною, шипастого чобота із сідницями або кулака з сонячним сплетінням; або ж про борця, що потрапив у неминучий больовий прийом із заламуванням руки; про електричний розряд, що влучив у кінцівки; потяг до блювання, що ніяк не реалізується; якісь надзусилля; напад стенокардії; про сильні пологові перейми аж до спонтанних пологів; наркотичне отруєння; маску майя; про шимпанзе.

Читать дальше →