Жорстокий ліс

Начало книги

Сонце схилилося на спадень. Воно сідало в червону хмару, й Бутурлак подумав, що завтра буде вітер. Облизав засмаглі губи: до завтра треба дожити… Обтер рукавом гімнастерки піт з чола — спека, повітря нерухоме, насичене гіркувато-духмяним запахом якихось квітів чи трав — цей запах робив спеку ще важчою, від нього паморочилася голова й хотілося спати.

А на завтра червона хмара над обрієм віщує вітер. Зараз би його, щоб висушив гімнастерку на плечах та відігнав нахабних ґедзів, які жалять і крізь одяг. А тобі й відігнати їх не можна — лежиш, втиснувшись у землю, намагаючись не виказати себе жодним рухом.

Бутурлак скосив очі праворуч, де під лозняком угадувалося велике й важке тіло Іванова. Дивно: Іванов більший за них усіх, а найнепомітніший. Чи йому просто щастить, чи вміє заздалегідь вигледіти добре місце, чи інтуїція в нього вже така, вироблена поколіннями сибірських мисливців, а прослизає він крізь рідкуваті чагарники узлісся зовсім непомітно — не трісне гілка й не ворухнеться листочок…

Читать дальше →