Ювелір з вулиці Капуцинів

Начало книги

Автоматна черга хльоснула по вулиці. Богдан інстинктивно пригнувся. Пошепки вилаявся і завернув у провулок.

— Лякають, гади… — буркнув. — Тепер — хвилину відпочинемо… Стояти можеш?

Нахилився, допомагаючи Петрові зсунутись на тротуар.

— Я далі сам… — Петро, тримаючись руками за стіну будинку, ступив кілька кроків. — Бачиш, порядок…

— Порядок… — іронічно мовив Богдан.

Ніби у відповідь, знов застрочили автомати. Богдан поклав важку руку на Петрове плече, притиснув товариша у вузькій ніші біля брами. Сам притулився поруч. Стояв, високий, мало не дістаючи головою верху воріт, навдивовижу тонкий. Із свистом втягував повітря, наче задихався. Запалі груди ходили ходором під брудною, дірявою гімнастьоркою — Петро чув, як лунко б’ється Богданове серце.

— Посидь… — прошепотів, показуючи Богданові на урну для сміття. — Вони… пішли туди…

Махнув рукою в бік вулиці, що круто бралася вгору. Справді, автоматні черги віддалились і здавались незагрозливими.

Читать дальше →