Марафон завдовжки в тиждень

Начало книги

Спочатку місто видалося сірим і непривітним. Хмари стояли низько, ледь не чіпляючи дахи, сіявся дрібний і нудний дощ, темні, старі будинки наче плакали й скаржились на долю, вода дзюркотіла по відполірованому камінню бруківки й розліталася чорними бризками з-під коліс «віліса».

Бобрьонок поправив комір мокрого плащ-намету й обернувся до Толкунова.

– На мені вже місця сухого нема, – поскаржився, – зовсім забучавів.

Капітан промовчав. Та й що казати, коли руки в мокрій кишенях замерзли, як узимку, а з носа дзюрочком стікає на шинелю вода.

Вони проминули залізничну станцію, забиту пасажирськими й товарними вагонами, кілька вузьких вулиць, перескочили трамвайну колію і раптом виїхали на широкий бульвар – будинки розступилися, даючи простір деревам і газонам, і Бобрьонок подумав, що перше враження часто помилкове і що місто зовсім не таке вже сіре й непривітне.

Дівчина в мокрій пілотці, що махала прапорцями на перехресті, вказала їм дорогу, і через кілька хвилин «віліс» зупинився біля штабу. Вартовий довго й прискіпливо перевіряв документи, Бобрьонок бачив, як нетерпляче переступає з ноги на ногу Толкунов, певно, ще кілька секунд і вибухнув би – майор заспокійливо поклав йому руку на плече, і саме в цей час вартовий повернув їм документи й пропустив до будинку.

Читать дальше →