Автограф для слідчого

Начало книги

Комірник кинув ящик з хутром норки в машину недбало, наче непотріб, і приймальник ледь пригамував у собі бажання зауважити йому. Байдуже позіхнувши, мовив:

— Що за літо… Сім раз на день погода міняється. Зранку сонце, а тепер он яка хмара!..

— Два… — Кинув ще одного ящика в машину комірник. Випростався і подивився на небо. — Злива буде, — сказав упевнено. — Вже тиждень о цій порі починається.

— Точно. У мене завжди перед дощем ногу крутить, — поплескав широкою долонею стегно.

— Рана? — співчутливо поцікавився комірник.

— Е-е… — махнув рукою. — Нам довелося трохи… — Він не скінчив, але й так стало зрозуміло, що мав на увазі.

Комірник погодився:

— Та-а-ак!.. Батько мій без ноги повернувся! — Кинувши останній ящик, із злістю витягнув кулькову авторучку, тицьнув пальцем у накладну: —Ось тут…

— Не вперше… — Приймальник і оком не повід на простягнуту ручку, витягнув свою — чотириколірну, немов хотів похизуватися, проставив паспортні дані й розписався швидко, натискаючи на ручку так, що ледь не розірвав папір.

Читать дальше →