Джури і Кудлатик

Начало книги

Барвінок був страшенно знічений. Я теж почувався не набагато краще.

Ми з Барвінком — козацькі вовки. Наші ноги можуть наздогнати будь-якого звіра, а ікла — розтрощити будь-яку кістку. Нам під силу без передиху доставити важливе повідомлення від моря аж до самого Переяслава чи навіть до Києва, відчувати татарів на відстані кількох польотів стріли або непоміченими розгулювати поміж шатрами їхніх аулів.

І ось тепер дожилися до того, що соромно козакам в очі глянути.

Ну, посудіть самі: ще навесні ми з Барвінком та іншими козацькими вовками тільки те й робили, що снували степом та виявляли сліди збройних татарських ватаг — чамбулів, які чатували на козаків ледь не в кожній улоговині чи переліску. А щойно знаходили — негайно давали знати Швайці чи Грицикові. І тоді стріли зі свистом прошивали сухе повітря, а степ аж дзвенів від ударів мерехтливих шабель. Щедро лилася кров, і степові хижаки сповзалися, збігалися, зліталися на безперервні учти.

Читать дальше →