Україна під татарами і Литвою

Начало книги

/14/ Доба, якій присвячено дану книжку, складається з двох періодів, умовно званих "татарським" і "литовським". У ті часи історичне життя на теренах України [1] еволюціонувало під впливом зовнішніх чинників – монгольського завоювання та литовської експансії. Внаслідок першого сформувався режим залежності українських земель від Золотої Орди, другий призвів до включення більшості з них до складу Великого князівства Литовського – поліетнічної держави, що постала на руїнах Київської Русі. Втім, між цими двома періодами немає чіткої межі. Просування литовців на українські обшири відбувалося за умов збереження їхнього підданства Орді, а скасування цієї залежності не призвело до усунення "татарського фактора": Кримське ханство, один із уламків Золотої Орди, й надалі визначало демографічні та суспіпьно-економічні процеси в окресленому регіоні.

Загалом обидва ці періоди охоплювали понад триста років – від Батиєвої навали (1239–1241 рр.) до Люблінського сейму (1569 р.), за рішеннями якого українські землі ввійшли до складу Польської Корони, котра тоді ж об'єдналася з Великим князівством Литовським у Річ Посполиту (акт, знаний як Люблінська унія).[2] Ці три століття нерідко звуть "темними віками" вітчизняної історії. Це визначення є особливо доречним щодо кінця XIII – другої третини /15/ XIV ст., оскільки події, котрі відбувались у той період, подеколи практично не піддаються реконструкції, хоча саме тоді, за словами М. Грушевського "пройшли переміни важні, глибокі, які відмінили тутешні обставини глибоко й сильно в порівнянні з ранішим, досить добре нам звісним, життям київських часів". Це, власне, й становить один із парадоксів тієї доби, про яку ми знаємо значно менше, ніж про давніші, давньоруські часи.

Читать дальше →