Гарун і море оповідок

Начало книги

 уло собі в країні Аліфбей одне сумне місто, й було воно найсумніше у світі — таке сумне, що й забуло, як зветься. Розкинулося те місто біля похмурого моря зі зграями насуплених риб-вугрів, яких ніхто не ловив для домашнього столу, бо, хоч би світило з голубого неба найпривітніше сонечко, нудило вже від самого їхнього вигляду.

На північній околиці міста стояли велетенські заводи з виробництва смутку, який розфасовували в мішки й відправляли по всьому світу, що ніяк не міг ним насититися. З коминів заводів клубочився чорний дим і лихим передвістям нависав над усім містом.

А в середмісті, за руїнами старих-старих будинків, що нагадували розбиті серця, жив собі щасливий хлопчик на ймення Гарун, єдина дитина казкаря Рашида Халіфи, про веселу вдачу якого знала вся округа, а позаяк він безперестанку розповідав неймовірні історії й дотепні небилиці, то мав аж два прізвиська. Шанувальники називали його Рашид-Море Оповідок, себто, сповнений веселих історій, як море насуплених риб-вугрів; а от заздрісники дали прізвисько Шах-Казна-Що. Для своєї дружини Сораї впродовж багатьох років Рашид був найкращим чоловіком, якого тільки вона могла собі побажати, й упродовж багатьох років Гарун жив у домі, де убогість і похмурість поступалися місцем татовому сміхові й маминій пісні.

Читать дальше →