Одного разу…

Начало книги

Найближчі друзі називають її Роздобудею, а комп’ютер весь чаc виправляє її прізвище на РОЗДОБУДЬМО. Вона ненавидить снобістські бутики й може дозволити собі одягатися на якомусь дешевому базарчику на Троєщині (Київ) або в Куала-Лумпурі (Малайзія). Часом вона з’являється на літературних тусівках у дуже крислатому чорному капелюсі, купленому після страшенних вагань у Варшаві на вул. Маршалковській.

Років десять тому Ірен Роздобудько, а йдеться саме про неї, влаштовувала всіх. Суворі літературні метри поблажливо усміхалися до неї, плескали по плечу й бурмотіли: «Так-так, я переглядав (переглядала) твій детективчик. Ну що ж, цілком пристойно. Не гірше, як у Марініної…»

Але мила й абсолютно передбачувана початківка раптом почала нахабно виламуватися з цієї детективної ніші й писати нестримно, шалено й дуже багато! Вона майстерно закручувала сюжет і раптом серед любовно-детективних пригод читач натрапляв на дуже пронизливі, часом жорсткі та жорстокі речі. І написано це було з таким болем, щирістю й відвертістю, що хотілося захистити цю невідому жінку з дивовижним ім’ям і ще дивовижнішим прізвищем: ІРЕН РОЗДОБУДЬКО.

Читать дальше →