Ґудзик-2. Десять років по тому

Начало книги

Я говорив по телефону, затуляючи слухавку рукою від звуків музики, що лунали з дверей готелю, і спостерігав, як вона витягає з сумки сигарети, клацає запальничкою.

— Як там Берлінгтон? — запитала Марина.

Я не дуже люблю відповідати на прямі запитання, і вона це чудово знає, але тут не втрималась.

А як відповісти на це «як там Берлінгтон?».

Берлінгтон, як Берлінгтон. Увесь пропах бузком.

Таке собі тихе містечко в штаті Вермонт у сорока хвилинах лету від Нью-Йорка. Настільки тихе, що поїсти немає де. Кав’ярні так замасковані, що годі вирахувати, чи це житлове приміщення чи ресторанчик. Все потопає в зелені.

Довелося вечеряти в готелі, попросивши винести столика у внутрішній дворик.

Мешканців у готелі було небагато і ми сиділи в чудовому, заплетеному виноградом і засадженому бузком садку самі.

Поки я говорив (довелося дати деяку довідку про місто, мовляв, мешкає тут трохи більше тридцяти восьми тисяч людей у п’ятнадцяти тисячах садиб, а за даними початку нового сторіччя, середній вік жителів цього затишного куточка становить двадцять дев’ять років), вона замовила по склянці віскі (без льоду) і швидко (надто швидко, чорт забирай!) зробила ковток.

Читать дальше →