Інсургент. Бунтівниця. Книга 2

Начало книги

Прокидаюся з його іменем на вустах.

«Вілл!»

Перед очима постає картина: він падає долі. Мертвий.

Це я його вбила.

Переді мною сидить Тобіас, поклавши мені руку на ліве плече. Поїзд стукає по рейках, біля дверей стоять Маркус, Пітер і Калеб. Глибоко вдихнувши, я затамовую подих, намагаючись бодай якось послабити тиск у грудях.

Ще годину тому все, що сталося, здавалося нереальним. Уже не здається.

Видихаю, та марно — тиск не зменшується.

— Ну ж бо, Трис, — шепоче Тобіас, зазираючи мені в очі. — Час іти.

Надто темно, щоб зрозуміти, де ми, — здається, неподалік паркана. Тобіас допомагає мені підвестись і веде до виходу.

Всі одне по одному стрибають. Перший — Пітер, далі — Маркус, а потім — Калеб. Я хапаю Тобіаса за руку. Ми стаємо на краю, і вітер б’є нас у груди, як долоня, що хоче заштовхати мене назад, у безпеку.

Та ми стрибаємо в темряву, сильно вдаряємося ногами об землю. Знову про себе нагадує біль од поранення в правому плечі. Я зціплюю зуби, щоб не скрикнути від болю, і роззираюся, шукаючи брата.

Читать дальше →