Соболиний комір

Начало книги

Поштмейстерша сиділа зі старою ковалихою і пила чай, коли приїхала матінка відправляти посилку. Її кликали пити чай.

- Господи, - сказала вона, оглядаючись по стільцях і кутах, шукаючи, куди покласти капелюх, - я тут побачила, як вашого поміщика розібрали, - вікна в будинку вибиті, залізо з дахів здерте.

- У нас тут все серце за нього заболіло, - промовила поштмейстерша. Вона, не сідаючи, стояла, тримаючись за спинку стільця, і чекала, коли сяде гостя.

Ковалиха, що відійшла до дверей, де вона стала, скромно склавши на грудях руки під хусткою, на запрошення господині знову сіла і, поправивши хустинку, моргаючи, пила чай з блюдечка.

- Так, ось який наш народ виявився, - сказала матінка і присунула до себе вазочку, притримавши бахрому хустки, що звисала з руки. - А хто винен? Все наша інтелігенція виховала, бо самі бездомні, безбожники, ось на чуже рука і піднялася. Чуже добро легко роздавати.

- Якби ви, матінка, подивилися, що тут було в перші дні: один стіл горіховий тягне, інший - годинник бронзовий, третій - рояль везе на голому возі.

Читать дальше →