Крізь безодню до світла

Начало книги

Кажуть, кохання живе три роки. Але чому три? Чому не п’ять, десять чи взагалі не вічно, як дехто вважає, чи то пак мріє? А може, воно триває зовсім коротко? З’являється раптово, наче стихія, змітаючи на своєму шляху здоровий глузд і будь-які спроби протистояти цьому божевіллю, і так само раптово зникає, лишивши по собі самі спогади, глибина яких залежить від сили почуттів. Хтозна. У кожного власні історії, терміни і розуміння цього загадкового поняття…

Віра мала свою історію. Віра – як би чудернацько те не звучало, зважаючи на її життєствердне й оптимістичне ім’я, – не вірила в кохання. Власне, жінка про нього взагалі не думала, бо вважала себе доволі мудрою і розсудливою, щоб у свої зрілі роки вірити в наївні юнацькі фантазії й казочки.

Звісно, іноді, особливо довгими осінніми вечорами, за переглядом чергової сльозливої мелодрамки під пледом із чашкою чаю, щось поколювало в грудях – таке болісно-тягуче, що не піддавалося розумінню й поясненню. Віра відставляла чашку, вимикала мелодрамку і йшла мити посуд. Трудотерапія – не найліпший, але не такий уже й поганий метод боротьби з різними там поколюваннями в грудях.

Читать дальше →