Поєдинок у Чорному лісі

Начало книги

Хурделиця не вщухала дві доби.

Місто було геть завалене снігом. Високі тугі кучугури сягали вікон. Будівлі од того здавались приземкуватими, принишклими од снігової лавини, що зринула з небес. До них пролягли глибокі хідники, справжні снігові траншеї, з яких виднілись лише голови перехожих.

На світанні, коли охриплі вітри врешті припинили відчайдушне змагання між собою на силу і спритність, коли запала дзвінка тиша навколо, місто наче воскресло після тривалої облоги — завирувало, загомоніло. Сніг виблискував блакитнавим сяєвом, дерева, занесені аж по нижнє гілля, були схожими на фантастичні створіння, відлиті з плавкого стеарину. Вони наче аж повпирались напруженими вітами в гойдливу білу порохнечу, щоб не пірнути в неї геть з верхівками, а втримавшись на непевній поверхні, тішились з того, що вистояли, що мали змогу тепер дихати терпким морозяним повітрям.

Люди, прокладаючи в тугих заметах мурашині лабіринти своїх щоденних походеньок, перегукувались. Голоси веселі, лункі. Десь надсадно гула автомашина, буксуючи в пухких завалах снігового борошна. Дядько в дебелому довгополому кожусі кричав на бідолашного коня, запряженого в широкі сани, котрий, провалившись у сніжну кришанину аж по груди, силкувався стати дибки, щоб вивільнитись з несподіваного полону. Кінь був вже добряче наморений, він харчав і злякано зиркав нетямущим оком на дядьків батіг, а дядько, стоячи в повен зріст у санях, смачно лаявся і безпорадно роззирався навкруги.

Читать дальше →