Час жити, час помирати

Начало книги

ЕгісЬ Магіа Кетагяие 2еіі ги ІеЬеп ітсі 2еіі ги віегЬеп КіерепЬеиег & ШївсЬ Кбіп-Вегіт, 1954

р_70304_Шд Б3_18_21—74 М205.(04)-74

Український переклад, видавництво зДніпро», 1974

У Росії смерть пахла інакше, ніж в Африці. В Африці, під шаленіш обстрілом англійців, мерт-вим теж доводилося довго лежати на нейтральній смузі, чекаючи, поки їх поховають, але сонце робило своє, Нічний вітер приносив солодкуватий і важкий запах — мертв’яків розпирало газами; наче привиди, зводились вони у світлі чужих зірок, немов знову збиралися піти в бій — мовчки, без надії, наодинці. Але вже перед світанком вони всихали і, неймовірно зморені, припадали до землі, немовби хотіли заритися в неї. І коли потім їх знаходили, більшість із них були легесенькі і висхлі, а від деяких через-тиждень залишались хіба "що скелети, котрі потріскували кістками у тепер завеликих мундирах. Це була суха смерть, у пісках на сонці та вітрі. В Росії смерть була липка і смердюча.

Читать дальше →